«Подорожній людині потрібна стежина, гордому птаху - потік повітря, річковій рибі - течія, дереву — сонце, до якого воно тягнеться. Одним словом кожному потрібен шлях. Тільки перебуваючи в постійному русі можна жити. Рух — то є життя.
Отак і душі потрібен шлях. Її неможливо стримати, як і швидководну річку. Людська душа біжить струнами чи клавішами музичного інструмента, фарбою лягає на полотно, перестрибує тембром голосу з октави в октаву, переплітається з рядками прозового чи віршованого твору, поринає в професійну майстерність ремісника, поєднується з думкою вченого. Біжить, доводячи істину і заперечуючи її. Невгамовно знаходить собі перешкоди. Біжить і грається емоціями, надіями, радістю і сумом. Кричить і співає, сміється і плаче, говорить і мовчить, але біжить, летить, рухається.
І весь отой неспокій душі — є любов. Так, небайдужість — то і є любов. Любов до батьків, дружини, дітей, рідного краю, праці, необізнаного і науки, людей...»
Юрій Фоменко
