19 червня 2019 р., середа
 
 
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
Новини Статті Соціоніка Крамниця Мотиватори Мольфар Українська традиція

Обливальний понеділок

4.04.2010 23:26 | © «АРАТТА»
Share/Bookmark
Багато весняних свят, обрядових дійств та звичаїв Сонячного циклу наших далеких предків канули в літу, християнізувалися або були поєднані одні з іншими.

Столітня верба.
Художник В.І.Виборний
Столітня верба. Художник В.І.Виборний
Християнська церква на початку введення християнства боролася з дохристиянською “поганською” культурою нашого народу. Дуже багато народних свят та звичаїв з часів давньої культури і анімістичного світогляду було понищено, але чимало було нею прийнято – лише з іншим змістом і символікою.

Сьогодні, спираючись на дослідження істориків та етнографів, важко подати повну і цільну картину весняних свят та обрядових дійств – хіба що їхні деякі фрагменти-реконструкції:
  • Свято вшанування весняного лісу – його воскресіння після довгого зимового сну – це свято Вербиці.

  • Великий день покійників – Мертвецький Великдень, він же чистий, великий або жильний четвер, який з прийняттям Християнства був присвячений Страстям Господнім.

  • Весняні очисні вогні – “Вогні великого четверга” та “Вогні великодньої ночі”.

  • Великодній прихід весняного Сонця – ранок першого дня Великодня.

  • Вшанування Сонця, весни, богині Лади та душ-духів предків – опікунів роду та родини.

  • Свято хвали Сонцю, весни, любові, радості життя – підбору пари для одруження. Ігри дівчат і хлопців біля води, в гаю, на кладовищі, а в XVI-XVII ст. на цвинтарі біля церкви – хороводи і співи веснянок-гаївок, ігри хлопців, підлітків та дітей. Відганяння лихих сил шумом, криком, співами, різними діями на зразок пізніших великодніх дзвонів та страсних калатал, зачакловування їх вогнями та водою.

  • “Бабський Великдень” – христування з покійниками, які в ці дні виходили з могил, оживали, як і вся природа у Великий день весни – відвідування кладовищ-могил (христування з покійниками на гробках), грища на кладовищах. Пізніше християнська церква заборонила подібні грища або перенесла їх на цвинтар, що біля церкви, і надала їм іншого змісту і християнської символіки. Душі-духи родини-роду ходять у вигляді дітей-христувальників, “полазників”, старців та убогих.

  • Весняні взаємні привітання, обмін писанками та крашанками – нині вітаються “Христос Воскрес!”. Відвідування родичів, носіння їм Великодніх “калачів” – взаємне символічне обдарування свяченими благами.

  • Обливальний понеділок, про який ми детально і розповімо.

Наша давня культура – це було шукання Бога в природі, в її явищах, шанування предків і віра в потойбічне життя. Наша давня культура була величною у своїй творчості і змісті, аж ніяк не нижчою за первісні культури Греції та Риму, які увібрали в себе багато чого з прадавньої культури нашої землі.

Як відомо, вода і вогонь – “найвищі чистителі й святителі в давнину” – мали чарівні властивості: проганяти лихі сили, надавати силу матері-землі (Деметрі) для родючості, подавати здоров’я і сили людині, радість, добробут і таке інше.

Тому у циклі Сонячних свят на початку кожної пори року цим стихіям віддавалась особлива пошана. Отже, на початку весни – а весна починалась після весняного рівнодення – практикувався ритуал обливання водою, який зазвичай виконувався приховано, несподівано, зненацька.

Коли на весні дівчина і хлопець будуть облиті водою, - будуть влітку дощі, буде врожай, “облиті будуть” цілу весну й літо, будуть чисті, здорові, сильні. Дівчина одружиться з вимріяним хлопцем, а хлопець – зі “своєю” дівчиною.

Про Обливаний понеділок згадується в Енциклопедії Українознавства (Мюнхен – Нью-Йорк, 1949): “З обміном крашанок пов’язаний також обряд “обливання”, що досі відбувається в Західній Україні на другий день Великодня “Обливальний понеділок”.

А ось як пише про звичай обливання дівчат у Гуцульщині Михайло Грушевській в “Історії української літератури”, (Київ – Львів, 1923):
“Дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а легінь відбирає від неї, звівши вперед з нею легку боротьбу, буває, що й скупає цілу...”

Степан Килимник у своїй книзі “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” подає свій запис розповіді з двома старенькими бабусями – Боднар Веронікою (75 років, с. Славна, пов. Зборів) та Романюк Варварою (повіт Станіславів), з якими він в 1949 році чекав пароплава у м. Бремені під час подорожі до Канади.

Боднар Вероніка: „О, я добре пам'ятаю, коли була іще молоденькою дівчинкою, як збудили мене неня, іще далеко до сходу сонця, і послали по „очисну воду" до криниці: „Не вмивайся у хаті, доню, а швидше бери коновки та біжи хутчій по воду до криниці біля Петрів... Там верба саме заглядає в криницю, то є добре. Там і вмийся і на свою вроду подивися, яка ти видаватимешся..." А про те, що хтось може обілляти водою – ні слова!"

— Неню, мені страшно!

„Не бійся, сьогодні ходять по землі душечки наши родителів — дідів-прадідів ... Вони охоронять. На великоднім тижні, доню, лихі сили не мають влади, не можуть чинити зла у ці дні людям ..." Потім звернули до дедя:

— А може ти проведеш?

— Та де там, хто бачив? Відповіли дедьо.

І я пішла сама ... Страх мене обіймає ... Але тіхо навколо й, врешті, йду спокійно. Враз на мене, несподівано, хлюснуло водою з-за плота... Певно мало не коновка води ... Я так перепудилась, що упустила сво коновки й сама впала ... А це облив мене мій хлопець ... Він підбіг до мене, підвів мене, притулив свої губи до моїх, і сказав: „Це ж я, не лякайся! Я довго тебе ждав... Ну, ну! Це ж добре, поберемось ... А файно я тебе облив!"

Страх від мене відійшов, я його посварила трохи і, не оглядаючись, — так не оглядатися сказали меі неня, — пішла далі. Коли дивлюсь, хтось за мною іде. Я по ході пізнала свого хлопця, і подумала: „Добре, я ж і тебе обіллю!"

Ось я і біля криниці. Заглянула у воду, побачила себе, як казали неня, набрала води, умилася, хоч я вже й так була вмита до сорочки... Оглядаюсь, а мій уже тут. Я до нього промовляю, заговорюю, а сама хвать коновку й на нього! А він схопив другу — й на мене! У хлющ обоє мокрі... А тут почали підходити дівчата, а за ними хлопці. Счинилося тут щось дивне! Хлопці почали обливати дівчат, а ті хлопців —- усі мокрі, з усіх тече вода, мов були на великій зливі, під дощем... Що набере котра дівчина води в коновки — то й вилили, то й вилили... Врешті почали хлопці набирати воду й уже лили на всіх, хто попав під руки, бо попереду хлопець обливав лише свою дівчину. Ледве я схопила свої коновки, та на плечі... Пішла від криниці, як знову хлопці схопили мої коновки з коромисла, та й усю воду й вилили на мене... Лише мій (хлопець) допоміг мені втекти, і то я ледве принесла по півконовки додому.

Неня й кажуть: „Це дуже добре, доню, віддасишся! Ще цього року віддасишся. А тепер ставай за плотом і облий якогось парубка так, щоб він тебе не бачив, що ти стоїш”. Я з глечиком води й присіла за плотом. Уже починало світати. Дивлюсь — іде парубок. Я хлюсь на нього!

— Дідько б твоїй матері! Тобі невистачає хлопців обливати?" Чую таке... Дивлюсь, а це не парубок, а титар ішов уранці до церкви. Я зніяковіла, але сховалась, і він мене таки не бачив. Набрала знову води. Стою. Коли вже добре бачу: йде сусідній парубок, Гриць. Тільки порівнявся, а я хлюсь! Він перескочив та за мною, а я вмить -- шусть у сіни!..."

„Оце я пам'ятаю, о, пам'ятаю добре!"

Романюк Варвара пояснила, що удосвіта спершу обливав своїх дітей батько, а насамперед доньку на виданні: „Умийся, доню, як земля дощем на весні... та як радіє земля улітку в спеку по дощі... Будь розумна, здорова, багата й красна, як земля від дощу й весняного сонця..."

Share/Bookmark