18 листопада 2017 р., субота
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
www.harmony.com.ua
Новини Статті Соціоніка Крамниця Мотиватори Мольфар Українська традиція

Топ-5 міфів про українську вишиванку

Share/Bookmark
Багато українців мають свої усталені уявлення про традиційну українську сорочку — які часто насправді є хибними.

Топ-5 міфів про українську вишиванку
Топ-5 міфів про українську вишиванку
Сьогодні довкола нас так багато інформації, старих фото та нових фестивалів, що кожен має власне, уже сформоване уявлення про традиційну українську сорочку – вишиванку. Уявлення, яке дуже часто не відповідає дійсності. Чого тільки мені не доводилось чути від відвідувачів музею на тему вишиванок та вишивки. Більшість речень починаються словами "а це правда?", а продовжуються "давніми" легендами та різноманітними міфами: поетичність нашого народу не знає меж. Та зрештою настає той момент, коли всі сентиментальні дрібниці мають відійти вбік, даючи дорогу фактам. Отже, топ-5 розповсюджених міфів про українську вишиванку серед самих українців.

Брокарівська вишивка — псевдонародна
Брокарівська вишивка — псевдонародна
Міф №1: Червоно-чорна троянда – це давня традиційна українська вишивка

Факт: Насправді це данина європейській моді, якій в Україні не більше 150 років

У духовному надбанні людства важливе місце посідають писемність, музика, література і, звісно ж, мистецтво орнаменту. Саме знак і символ є носієм найдавнішої народної мудрості. До наших днів збереглись давні язичницькі символи, які повторюються в прикладному мистецтві майже без змін упродовж багатьох століть. Ці ж самі мотиви можна зустріти і на сорочках кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Із часом знання про їхнє значення втратилось, і вишивальниці, відтворюючи ці символи, навіть не здогадувались про ту глибину. Та можна впевнено стверджувати, що всі давні орнаменти, вишиті на сорочках, були виключно геометричними. І лише в середині ХІХ ст. з’являються рослинні мотиви натуралістичного стилю, причому розроблені вони були не колективним генієм народу, а професійними художниками.

Техніка вишивки хрестиком відома у країнах Європи ще з ХVІ ст. Саме тоді в Італії з’являються перші друковані видання малюнків для тканини і вишивок. Пізніше такі збірки друкували в Німеччині, Голландії та інших країнах. Загалом в період ХVІ-ХVІІІ ст. в Європі було надруковано близько 100 альбомів з візерунками для вишивки, і перевидавалися вони десятки разів.

Натуралістичні мотиви винограду, гвоздик, лілей, півоній, зображення птахів, звірів та міфічних істот прикрашають предмети інтер’єру, аксесуари та одяг. Популярними стають вишиті на речах ініціали, вінки, букети, геральдичні знаки та навіть "мудрі цитати". Улюбленим мотивом чи не всієї Європи стає троянда. В Україні цей стиль набуває неабиякої популярності в кін. ХІХ ст. Такі "модні" орнаменти із міст і панських маєтків швидко потрапляли в селянське середовище. Вишиті технікою хрестикування переважно в червоно-чорній гамі, вони докорінно змінили образ народного вбрання.

На території України поширення натуралістичного рослинного орнаменту пов’язано з ім’ям Генріха Афанасійовича Брокара та його дружини Шарлотти. Їхня московська фабрика «Брокаръ и К°», що з 1864 року виробляла парфумерну продукцію, використала цю модну стилістику в своїй рекламній кампанії. Вдалі маркетингові ходи відкрили їм доступ до нового ринку – селянства, що до кін. ХІХ ст. взагалі не користувалося таким товаром.

Українських жінок підкорила новизна орнаменту, насиченість кольору, декоративність, а наявність готового малюнка значно полегшувала роботу. Простота їхнього виконання поступово витісняє традиційні трудомісткі техніки вишиття. Пряма і коса лиштва, поздовжня і поперечна низь, заволікання, вирізування, витончені мережки, ціла когорта унікальних кучерявих швів – понад 250 давніх швів, які побутували протягом століть, – відходять на периферію і стають оздобою вбрання лише старшого покоління.

Та прогресивні діячі культури попереджали про загрозу поширення "брокарівського" стилю і наголошували на необхідності зберегти давні народні традиції. В різний час серед таких поборників можна назвати Олену Пчілку, Івана Франка, Миколу Біляшівського, Григорія Павлуцького та багатьох інших. Іван Макарович Гончар писав з цього приводу: "Явище "брокар" нівелювало всі самобутні місцеві особливості вишивок. Брокарівський стиль – то ціла епоха в народному мистецтві. Упродовж десятиліть він видозмінювався, зазнавав місцевих трансформацій, набував стилізацій та все ж не став логічним продовженням давніх народних традицій".
Солярні оберіги
Солярні оберіги

Міф №2: Оберегом на сорочці є конкретне зображення певного знаку – квітки, зірки, ромба тощо

Факт: Сорочка як явище вже є оберегом через свій духовний зміст

В традиційній народній культурі сорочка виступає не лише як ужиткова річ із практичною метою захисту тіла. Перш за все це річ духовна – символ. Процес виготовлення сорочки захоплює не тільки людей, а й природні, космічні стихії – землю, воду, вогонь, повітря. Льон мочать у воді, сушать на вітрі і сонці, відбілюють у золі. Далі триває прядіння і ткання полотна. Всі ці процеси проходять через людські руки, терпіння і любов.

Таким чином будь-яка сорочка, навіть найпростіша буденка, наповнена потужною енергетикою. Саме ця жива енергія і є найсильнішим оберегом для власника сорочки. Людська свідомість є невід’ємною від робочого процесу, а знак і символ – невід’ємні від матеріальної речі. Вони доповнюють, розширюють її зміст, дозволяють відобразити всю оберегову інформацію візуально.

Та важливо пам’ятати, що між символом і зображенням є велика різниця. Символіка була закладена в традицію колективною творчістю. Вона зберігається від найдавніших часів у простих геометричних знаках, універсальних і спільних для багатьох первісних суспільств. Передача цих знаків стверджувала зв’язок поколінь, єдність народу. Натомість зображення, яке є витвором індивідуальної художньої творчості, несе виключно естетичну функцію. Спроба символічного трактування такої творчості призводить до появи псевдо-символіки, нагромадження сентиментальних дрібниць. Сорочка як явище вже є оберегом, і не варто шукати його в розмаїтті вишитих маків, ромашок, волошок і винограду.

Вишивка білим – найбільш поширена на території України, здавна вона була універсальним символом чистоти, гармонії і порядку
Вишивка білим – найбільш поширена на території України, здавна вона була універсальним символом чистоти, гармонії і порядку

Міф №3: Вишивали білим кольором від бідності, коли не було кольорових ниток

Факт: Вишивка білим – найбільш поширена на території України, здавна вона була універсальним символом чистоти, гармонії і порядку

Вишукані білосніжні полтавські сорочки, з уточненням на Решетилівку, дуже популярні нині серед любителів "народницького" стилю. Та мало хто задається питанням: чому ж вишивали саме білим? Навіщо ж вкладали стільки творчої сили та розуму, якщо за 10 кроків вже й не видно тієї краси? Швидко з’явилося поверхове пояснення, що то від простоти, від бідності. Ще одне хибне уявлення – що поширена така вишивка була лише на Полтавщині.

Та насправді вишивка білим по білому є частиною традиції в усіх етнографічних регіонах України. Зазвичай це і є найдавніші зразки, збережені в музейних колекціях. Настилування біллю існує відтоді, як існує тканина і полотняне переплетення. Один з найдавніших зразків орнаменту білою лічильною гладдю, у поєднанні з виколюванням та мережкою, маємо на чернігівському рушнику 1746 року, що зберігається в Чернігівському краєзнавчому музеї.

Для отримання матеріалу потрібної якості докладалося немало зусиль. Домопрядені нитки вимочували і вибілювали у бочці без дна зі стовбура дерева з випаленою чи видовбаною серединою. Побутували місцеві назви таких бочок: зільниця, зільник, жлукто. Замість дна укладали хрестовину з дощечок, на яку стелили шар соломи, яку далі прикривали чистою тканиною. Спершу пасма ниток складали шарами, пересипаючи попелом з кукурудзяних стебел, або порід дерев, що не мали фарбників (береза, граб).

Далі попіл сипали вже на шматинку полотна, яким прикривали нитки. Для одного разу необхідно було підготувати пів відра попелу. Заповнене нитками жлукто заливали 5-6 літрами окропу й витримували їх у розчині протягом доби, після чого пасма прополіскували у воді та продовжували вибілювати на морозі. Процес повторювали двічі-тричі.

Тривалість всього дійства, підготовка до нього і ретельність виконання спростовують будь-які спроби трактування білої лиштви як прояв бідності чи буденності. З практичної точки зору немає потреби витрачати стільки сил просто для отримання білої нитки. А це вже надає зовнішній формі глибокого духовного змісту. І вишита білим по білому сорочка вже не здається бідною одежиною, а стає носієм давніх знань, закодованих в символах і знаках, що сторонньому оку і бачити не треба.

Борщівська вишиванка
Борщівська вишиванка
Міф №4: Чорні вишивки славнозвісних борщівських сорочок – то ознака жалоби

Факт: Традиція чорної вишивки була зумовлена природними умовами і способом господарювання, зокрема – розведенням породи овець з чорною шерстю

Дорогим брендом стала сьогодні ще одна специфічна сорочка – борщівка. Вона отримала свою назву від Борщівського району Тернопільської області, де побутувала як в буденному, так і в святковому варіантах. Найдавніші зразки таких сорочок, що збереглися до наших днів у музейних та приватних колекціях, датуються кінцем ХІХ ст.

Характерна обмеженість кольорів у вишивці борщівських сорочок з часом набула поетичних пояснень. Головною темою цих міфів стала жалоба жінок за вбитими чи поневоленими чоловіками. Постійні змагання за свободу, що тривали на цих землях за винятком невеликих перерв не одне століття, давали конкретні місцеві назви і дати. Та коли поглянемо ширше, то знайдемо факти.

Оздоблення традиційного вбрання вишивкою і ткацтвом чорним кольором притаманне не лише Борщівському регіону. В межах України переважання чорної барви побутує на всьому Поділлі – тобто, ще й на Вінничині та Хмельниччині. За межами України вишивка чорним існує як традиційне явище в костюмі всього Карпато-Балкансього регіону – Греція, Болгарія, Македонія, Угорщина, Румунія, Молдова.

Таке широке розповсюдження традиції вишивання чорними нитками не вдається пояснити окремою історичною подією місцевого масштабу. Збережені до наших днів борщівські та інші подільські сорочки вишиті чорними вовняними нитками, що жінки пряли їх з місцевої сировини. Чорний – то натуральний колір овець, яких тут традиційно розводили. Навіть на виробах столітньої давнини такі нитки при пранні не "пускають" кольору, на відміну від забарвлених аніліновими фарбами, що з’явились наприкінці ХІХ ст. на місцевих базарах. Отже, чорний колір ниток – то не про журбу, а про матеріал, з яким мали можливість працювати вишивальниці.
Справжній українській сорочці притаманні стримана краса і вишуканість стилю
Справжній українській сорочці притаманні стримана краса і вишуканість стилю

Міф №5: "Справжня" українська сорочка – це та, що вишита квітками, і чим більше – тим краще

Факт: Справжній українській сорочці притаманні стримана краса і вишуканість стилю

На початку ХХ ст. традиційне народне вбрання дедалі частіше стає залежним від моди і промислового дизайну. Один із яскравих прикладів такої видозміни спостерігаємо на Буковині. В 1912 році відомий інженер і дослідник Еріх Кольбенгаєр пише: "Менше як за десять років стався розрив між естетичними орієнтирами старшого й молодшого поколінь". Цей розрив йому вдалося свого часу "зібрати, нарисувати і обробити в період з 1902 по 1912 роки" у ґрунтовній праці "Взори вишивок домашного промислу на Буковині ".

В 1920-х рр. на території по обидва берега річки Дністер спостерігаємо появу святкових жіночих сорочок тунікоподібного крою. Вони були без традиційного рясування навколо горловини, і за простоту свого крою отримали назву "хлоп’янка". Про такі жіночі хлоп’янки, як про буденні сорочки, і згадує Е. Кольбенгаєр. Вони були вишиті найпростішими геометричними орнаментами, відрізнялися стриманим колоритом.

Він зазначає: "Ніякий взір з природи не представлений натуралістично, а завсігди ліпше або гірше устилізований, і се власне становить характерний момент до осуду творчого змислу і богатого дару укладу тутешнього селянства". Тепер же бачимо буйне цвітіння натуралістичного рослинного орнаменту. Суцільне заповнення сорочки різнобарвними квітами та листям нагадує швидше дорогі жакардові тканини, що були модними в міському вбранні. Витонченість та простота народного орнаменту у сучасних вишиванках поступається перед химерністю та сміливістю нового стилю.

Олександра Сторчай,
старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”

Share/Bookmark